1. Вступ
  2. Головний Кавказький хребет
  3. Малий Кавказ
  4. Понтійські гори Туреччини
  5. Висновки
  6. Загальні характеристики походу та технічний звіт

Головний Кавказький хребет

День 1. 06.09.2015. м. Тбілісі – м. Мцхета – Жинвальське вдсх.

Кілометраж: 54 км
Набір висоти: 653 м
Час у русі: 3 год. 12 хв.

Десь в районі опівночі ми приземлились в аеропорту Копітнарі (Кутаїсі), де одразу на грузинській прикордонній службі кожному була подарована маленька бутилочка смачного грузинського вина Сапераві. Швидко зібравши велосипеди в будівлі аеропорту, попрямували у напрямку Кутаїсі, де о 04-50 ранку відправлялась електричка до Тбілісі. Нічною трасою рухалось добре – легка прохолода, практично не було машин, десь за пару годин і ми вже були поблизу вокзалу. Трохи пошукавши, знайшли відчинений магазин та закупились продуктами у дорогу. Ранішня електричка була доволі вільною, але як виявилося ненадовно – до Тбілісі ми вже доїзжали в битком набитій електричці, з якої ледве змогли вийти на потрібній проміжній зупинці.

Огляду Тбілісі варто приділити кілька днів, але учасники походу в ньому вже бували, а деякі й по кілька разів. Тому ми швидко міняємо валюту на місцеву (курс 1 дол. 2,45 ларі), купляємо необхідні продукти харчування, бензин до пальників та розпочинаємо нашу тритижневу подорож.

Перші підйоми в районі Мцхети даються важно: висока вологість повітря в купі зі спекою сильно виснажують. Трафік на дорозі напружений й швидкісний, але ми намагаємось не перевищувати швидкісний режим – 110 км/год. На щастя за Мцхетою траса Тбілісі-Батумі пішла ліворуч забравши головний потік автівок і це дуже радує. Дорога до Крестового перевалу не дуже навантажена, лише десь в районі Жинвалі об’їхали цілу колону фур, що прямують до Росії через Крестовий перевал. Мабуть вони там зупиняються на ночівлю перед проходженням перевалу. Якраз в цьому місці зустріли і корейця, которий досить тривалий час подорожував по країнам Азії. На ночівлю стали доволі рано на симпотичній галявині в районі Жинвальського водосховища, оскільки важка ніч нагадувала про себе і потрібно було гарно відпочити перед походом. Поки йшло приготування вечері, швидко з’їздив пофотографувати Жинвальське водосховище на закаті. Перший похідний день відзначили бутилочками вина Сапераві та полягали відпочивати.

День 2. 07.09.2015. фортеця Ананурі – смт. Пасанаурі – пер. Джварі (а/м, 2395) – с. Ачхоті

Кілометраж: 91 км
Набір висоти: 1844 м
Час у русі: 6 год 39 хв.

Прокинувшись вранці, швидко приготувавши та з’ївши смачний сніданок з домашнею тушнею, рушили далі по військово-грузинській дорозі до Крестового перевалу. В кінці водосховища трохи подивились фортецю Ананурі. За Пасанаурі заїхали до нарзанного джерела, втамувавши спрагу природньогазованою мінеральною водою, а деякі навіть охолодили нею голову. В районі Гудаурі погода стала трохи погіршуватись, навіть зривався невеличкий дощик, але це навіть добре – не так жарко було їхати. З кожним витком серпантину відкривалися шикарні панорами на Кавказькі вершини. На перевалі трохи відпочили та пообідали і згодом почали швидкісний спуск до Казбегі, в черговий раз зустрілись з корейцем та великою кількістю припаркованих фур. Зупинились на ночівлю в долині річки Сноцкалі з видом на Казбек та з’їздили до Степанцмінди по деякі продукти харчування.

День 3. 08.09.2015. с. Джута – р. Вешатікаро – пер. Садзелісгеле (н/к, 3056) – верх. р. Рошка

Кілометраж: 27 км
Набір висоти: 1345 м
Час у русі: 4 год 33 хв.

Збиратись почали з ранковими променями сонця, від яких Казбек аж палав. Асфальтна дорога завершилась в селі Сно і группа далі рушила кам’янистою грунтівкою по ущелині річки Сноцкалі. Озираючись можна було спостерігати Казбек в різних ракурсах, який становився все далі й далі, а ущелина навпаки становилась ще гарнішою. Різко починається стрімкий короткий підйом, десь в ущелині якого чутно гуркіт річки. Одразу після нього ущелина розширюється у висячу долину з селом Джута, в якому вже доводилось бувати в пішохідному поході 2007 року. Нахлинують спогади про проходження перевалу Садзелісгеле, їдемо наперегонки з кінською группою яка помилково виводить нас на стежинку і уходить в гори до перевалу Чаухі (1А). Побачивши нас грузинські прикордонники починають махати руками, щоб ми спускались вниз до них. Швидко оформили перепустку у погранзону та заодно пообідали, щоб не витрачати час пізніше.

Після обіду рушили далі стежиною і перейшовши вбрід струмки Джута та Вешатікаро, почали основний підйом до перевалу Садзелісгеле. Підйом нескладний, серпантинною стежкою, але трішки вимотуючий на початку походу. Десь внизу в долині р. Вешатікаро спокійно пасуться корови, а ми як ішаки швидко піднімаємось, щоб наздогнати час, втрачений на оформлення перепустки, та встигнути спуститись до нормальних місць ночівлі.

На перевалі робимо кілька знімків та рушаємо вниз. Стежка спуску нескладна, але дещо неприємна – постійно посковзуємся на гравійці устеленій щебнем.Дійти до долини Абуделаурі по світлому вже не встигаємо, тому набираємо воду в одному зі струмків і обираємо місце ночівлі на висячій галявині з видом на пройдений перевал та долину Абуделаурі.

День 4. 09.10.2015. плато Абуделаурі – с. Рошка – р. Хевсуретська Арагві – с. Хахматі

Кілометраж: 21 км
Набір висоти: 595 м
Час у русі: 3 год. 19 хв.

Світанок був казковим – далекі хребти підсвічувались ранішнім сонечком, різнобарвні хмари, десь внизу темніють ущелини, а над нами червоніє перевал Садзелісгеле та Мтіулетський хребет. Рухатись вниз становиться суттєво простіше, проте через швидкість та трясучку по каменях не витримує навантаження багажник Стаса.

В долині Абуделаурі робимо зупинку й поки частина групи проводить ремонт, робимо невеличку пішохідну радіалку до озер Абуделаурі та масиву Чаухі. Перебираємось через два броди та виходимо на пішохідну стежку, що веде до озер. Долина Абуделаурі зачаровує своїми квітами, гострими піками масиву Чаухі, різнобарвними гірськими озерами. Біля зеленого озера зустрічаємось з кінською групою з провідником-литовцем, розмовляємо про життя, кінські та гірські походи, поки їх коні насолоджуються смачною високогірною альпійською травою.

Не дивлячись на швидкий темп руху, на радіалку уходить близько трьох годин через купу часу, витраченого на фотографування. Тому трохи спустившись до села Рошка, зупиняємось на обід. Після обіду по кам’янистій дорозі спускаємось в ущелину річки Хевсуретська Арагві та починаємо рух до підніжжя наступного перевалу, підйом доволі крутий, на найнері місцями їхати доволі тяжко навіть з касетою 12-36. По дорозі не забуваємо розпитувати місцевих жителів про наявність мінеральної води схожої на нарзан, пару джерел таки вдалося знайти та спробувати воду.

За селом Хахматі зупинились на ночівлю на пасовищі зі стадом корів та були шоковані як троє молодих справжніх кавказських бичків прийнялись ганятись за кавказьською овчаркою після короткої спроби її полаяти. Бички ганяли майже галопом за кавказською овчаркою з одного боку в інший бік пасовища, а стадо корів ходило за ними в якості групи підтримки чи глядачів. Лише коли бідна кавказська овчарка вирішила, що краще відбігти якнайдалі звідси, бички заспокоїлись.

День 5. 10.09.2015. пер. Датвіс-Джварісгеле (а/м, 2676) – с. Шатілі – с. Муцо – с. Хонісчала

Кілометраж: 52 км
Набір висоти: 1248 м
Час у русі: 5 год. 12 хв.

Вночі пройшла злива з блискавками, але до ранку майже все висохло. Лише сильна захмареність та прохолодність повітря вказували на погану погоду. Дорога на перевал Датвіс-Дварісгеле постійно в’ється об’їзджаючи чисельні бокові відроги головного хребту, складаючи гарні панорами. Лише з початком головного підйому на перевал починаються справжні гірські серпантини. На перевал їхали практично без зупинок, як і в усі інші дні. У цьому поході ми робили привали скоріше не для відпочинку, а для вирішення якихось питань: набрати води з джерела, пофотографувати, заклеїти камеру, відвідати магазин, тощо. Насамперед цьому сприяла компактна і добре підготовлена група, а також напруженість графіку руху та короткий світловий день.

Десь за дві з гаком години ми опинились на перевалі, майже одночасно й сонечко появилось із-за хмар. Трохи пофотографувавши, рушили вниз до Хевсуретії зі столицею Шатілі, які останнім часом стали меккою туризму. На спуску зустріли росіянина, котрий спеціально їздив до Шатілі на велосипеді та повертався назад. Щось порозповідав нашим учасникам, що наш маршрут заскладний, там страшні броди і таке інше, поки я фотографував на перевалі. Останнім часом я на такі розповіді майже не звертаю уваги, тому практично одразу повів групу далі.

Ущелина річки Аргун, та й сама Хевсуретія дуже мальовничі, тому через фототехнічні проблеми доводиться їхати дуже повільно. На вершинах бокових відрогів хребтів місцями розташовані фортеці. Фактично кожне село Хевсуретії було фортецею. Дорога до Шатілі місцями йде по вузькій ущелині, а місцями по вузькій протяжній долині. Стародавня частина Шатілі – це цілий комплекс будинків-фортець, побудованих впритул одне до одного, що доволі незвичайно вирізняється від інших стародавніх сел, розташованих на території Грузії.

В Шатілі робимо обід та паралельно докупаємо невистачаючі продукти, але нажаль обіцяний прикордонниками магазин вже закрито на зиму, тому розжитись продуктами вдається лише у місцевих жителів, которі ще не виїхали на зиму вниз до центральної Грузії.

Пообідавши спускаємось до кордону з Чечнею та повертаємо майже в протилежному напрямку до сел Муцо та Хонісчала. На диво село Муцо, «місто мертвих», виявляється напрочуд живим – внизу проживає доволі багато людей, докупаємо в них лаваші та рушаємо до села Хонісчала, звідки почнеться підйом на другий складний пешохідний перевал. Одразу після села Муцо зупиняємось на прикордонному пості та показуємо перепустку до прикордонної зони, але й при вже оформлених документах все одно довелось чекати десь півгодини з гаком, поки прикордонники виконали всю процедуру.

Дорога до села Хонісчала (фактично хутір з пару будиночками) виявилась місцями знесеною селем та камнепадом. Місцями доводиться робити нескладні переправи (десь 5 шт), але з глибиною майже по проміжність. Зупиняємось на ночівлю на гарній галявині в ущелині. Трохи згодом спускається турист з Чехії та підходить розпитувати нас про те, чи є далі готелі, кемпінги, а то в нього з друзями майже закінчились продукти. Ми його відмовляємо йти далі, оскільки в сутінках, а скоріше вночі ці броди проходити буде суттєво неприємніше, тим паче його друзі ще не спустились з перевалу. Лише десь хвилин через двадцять вони показались на стежці, вже підсвічуючи дорогу ліхтариками. На щастя для них, по ущелині вниз якраз йшов якийсь караван з гір і вони домовились піти з ними.

Ще пізніше, спустилась група ізраїльтян (близько 8 чол) та зупинилась поряд з нами на ночівлю. Вони вже збирались набирати воду з брудної ріки, довелось підбігти та вказати їм куди можна піти та набрати чистої води.

День 6. 11.09.2015. хр. Хідотані – верхів'я р. Харокі-Цкалі

Кілометраж: 9 км
Набір висоти: 1198 м
Час у русі: 2 год. 46 хв.

Зранку спробували добавити у грузинський чай щойно зірваний барбарис. Смак нам дуже сподобався. Вирішуємо нарвати побільше барбарису, щоб кожного разу добавляти його у чай.

Одразу з місця ночівлі рухаємось крутою серпантинною стежкою, що піднімається на хребет Хідотані. За пару годин виходимо на лисий хребет та набираємо воду у струмку. Нашому оку відчиняються яскраві панорами вершин та хребтів Кавказа. Стежка трохи виположується та йде далі в напрямку перевалу Ацунта.

Перед вершиною 2958 стежка обходить траверсом хребет Хідотані та спускається у висячу долину р. Харокі-Цкалі, що знаходиться у цирку перевалу Ацунта. Траверс доволі протяжний, близько 2,5 кілометрів. Стежка місцями йде то різко в гору, то вниз. Часто зустрічаємо туристів з різних країн – Європи, Ізраїлю, навіть дівчина-одиначка з Японії. Траверсна стежка дуже красива, але через лінь роблю фотознімки на звичайний фотик.

На гори насуваються чисельні хмари, тому на перевал сьогодні вирішуємо не йти та влаштовуємо напівднівку. У висячій долині ціле наметове містечко, але ми вирішуємо становитись окремо – поближче до струмку та перевалу. Практично одразу, як встановили намет, розпочалася страшенна злива з градом. Десь за півгодини все минуло та виглянуло сонечко, що дало можливість трохи пофотографувати.

День 7. 12.09.2015. пер. Ацунта Півн. (1А, 3530) – р. Квахідіс-Цкалі

Кілометраж: 18 км
Набір висоти: 850 м
Час у русі: 4 год. 39 хв.

До ранку хмарність так і не пройшла, але погода поступово трохи покращувалась. Через перевал ліниво переповзали хмари, іноді повністю затягуючи його. Трохи переждавши вирішуємо його швидко штурмувати та спуститись вниз. Підйом нескладний, але місцями крутоватий. Десь на середині підйому починають обганяти пішохідні туристи з Чехії, що стояли вночі трохи нижче нас.

А на перевалі Ацунта майже як на Крещатику, хтось в Хевсуретію, хтось в Тушетію: коротче кажучи – коні-люди-вели-рюкзаки-баули… Трохи відпочивши, рушаємо вниз в долину річки Квахідіс-Цкалі, тим паче погода потроху таки знову починає портитись. Вниз йдеться легко, місцями навіть їдеться. На одному з привалів спілкуємось про життя з пастухом, розповідаємо про наш поход, цікавимось як вони живуть взимку: більшість з них спускаються з гір в центральну Грузію, а тут проживають лише влітку. На зиму стада зганяючи до Омало.

Проходимо пару нескладних бродів, але сподіванням швидко доїхати чи хоча б дойти до місця ночівлі виконатись не судилося. Далі слідують чотири протяжні траверси (сумарна протяжність 7,78 км). Деколи зривається осінній дощик, тому дзеркалку доводиться спрятати подалі. Подекуди доводиться підніматись на висоту 50-100 метрів над рівнем ріки, а потім знову спускатись, що трохи вимотує. Зупиняюсь на ночівлю в мальовничому місці над рікою.

День 8. 13.09.2015. с. Чонтіо – с. Дартло – с. Омало – р. Хісос Алазані

Кілометраж: 50 км
Набір висоти: 1062 м
Час у русі: 5 год. 43 хв.

Хоча над пройденим перевалом було практично без хмар, але зі сходу насувалися сильні хмари і промені сонця лише інколи освітлювали місце ночівлі. Поки готували сніданок з нами поспілкувався вівчар та погнав свою отару у каньйон річки. Трохи згодом до нас підійшов інший пастух та трохи порозповідав про життя в Грузії, взагалі він працює вчителем, але через малу зарплатню доводиться підробляти випасаючи худобу.

Пару кілометрів з місця ночівлі прокатились на велах, але стежинка стала знову більш складна, подекуди місцями доводиться йти пішки, а місцями обережно їхати. Так пройшли руїни селища Дартло з залишками кам’яних будинків та веж. Цікаво, що всредині будинку зовнішніх звуків майже не чутно.

Першим дійсно населеним селищем є Гіреві і звичайно лише влітку. Тільки почали спускатись до нього, нам стали махати руками прикордонники, щоб ми підійшли до них. Швидко показали їм всі документи та розпитали про подальшу дорогу. Виявилось, що за селом треба ще близько кілометра пройти по стежинці і лише там почнеться нормальна дорога. А дорога що йде від села долає два броди і вони доволі глибокі (наче понад 1 м), нам не рекомендували їх проходити. Взагалі в селі близько чверті будиночків здають в аренду для туристів. Попитавши де можна купити хліба та сиру, вирішуємо зупинитись на другий сніданок у гестхаусі «Тебуло» та й заодно підзарядити фототехніку.

Нарешті виїхавши на звичайну кам’янисту дорогу швидко полетіли вниз за течією Пірікательської Алазані до селища Дартло спостерігаючи гарні краєвиди. Селище Дартло теж доволі симпатичне та велике з кам’яними вежами, зі зруйнованою стародавньою церквою. Одразу за селищем дорога різко забирається вгору на Алазанський хребет та спускається до селища Омало. На дорозі збираємо чергову порцію барбарису для чаю.

Омало можна назвати перлиною Тушетії. Село розташоване на височині, посеред багатьох невисоких вершинок, хребтів з чудовою панорамою на них. Але потроху починає сутініти і надовго зупинитись не вдається, тому швидко рухаємось на спуск до ущелини річки Хісос-Алазані. Перед в’їздом в ущелину набираємо воду в джерелі та знаходимо чудове місце біля дороги.

День 9. 14.09.2015. пер. Абано (а/м, 2875) – с. Пшавелі – с. Напареулі – р. Алазані

Кілометраж: 81 км
Набір висоти: 1340 м
Час у русі: 6 год. 50 хв.

Вночі спали доволі затишно, не дивлячись на те, що стали в десяти метрах від єдиної дороги, що веде до Тушетії. Машини по ній вночі практично не їздять, навіть вдень дорога не надто навантажена. Прокинулись доволі рано, коли ущелина ще була щільно затягнена хмарами. Лише через деякий час почало проглядати сонечко. Але все одно їхати було доволі прохолодно, повітря було дуже вологе та й вже відчувалось наближення зими. Доводилось то знімати, то знову надягати одежу. В ущелині навіть зараз ще лежав один сніжник. Перевал в цілому нескладний, але багато де невистачало передач на найнері, навантаження на колені було надвисоке, тому доводилось йти пішки (не дивлячись на кассету з набіром зірок 12-36). Останні кілометрів сім підйому являють собою серпантин, котрий чудово видно з перевалу.

Оскільки перевал потроху починає затягувати хмарами, вирішуємо пошвидше спускатись з нього та пообідати біля мінерального джерела, що позначене на мапі. Але виявилось, що мінеральне джерело сірководневе і там облаштовані купальні. Тож ми набрали звичайної джерельної води та пообідали.

Спуск з перевалу доволі протяжний, з великим скиданням висоти (приблизно 2700 метрів), місцями по сильно кам’янистій дорозі, доводиться їхати сильно гальмуючи. Мабуть біля п’яти разів доводилось зупинятися для охолодження гальм. Лише в селі Лечурі починається асфальт. В селах Пшавелі та Напареулі заїзджаємо до магазинів, робимо закупівлю харчів перед днюванням та в місцевих жителів купляємо домашнього вина (десь по 2 ларі за літр). І під чудовий захід сонця зупиняємось на ночівлю на березі річки Алазані.

День 10. 15.09.2015. р. Алазані – м. Телаві – с. Вардісубані

Кілометраж: 26 км
Набір висоти: 587 м
Час у русі: 2 год. 15 хв.

Ніч провів на свіжому повітрі, під зоряним небом. Світанок був чудовим, небо потроху міняло кольори, невеличкі хмари все більше червоніли від сонця. Трохи пофотографувавши, ліг далі досинати. Сьогодні ми нікуди не спішили, тому остаточно прокинулись лише о восьмій годині. Поснідавши, почали займатися своїми справами: проводити ТО велосипедів, прати одежу та ін. Але щоб цілий день не сидіти на одному місці, вирішили трохи скоротити шлях на завтра та заодно відвідати якусь кафешку в Телаві.

Виїхали з місця ночівлі десь близько другої години. Трохи оглянули історичну частину Телаві з фортецею та 900-річним платаном. Заїхали до супермаркету та докупили необхідних продуктів харчування. І одразу біля ринку знайшли гарну кафешку, де посмакували хінкалями та хачапурі. Власниця кафе дуже привітна та добре розмовляє на російській мові, хоча практично весь персонал взагалі її не знає. Вона порозповідала як працювала в Хабаровську в кафе, а потім повернулась додому та вирішила заснувати власний бізнес.

Так за розмовами та й іншими справами пролетів майже весь день. Швидко зібравшись поїхали за Телаві шукати місце ночівлі. Траса на Тбілісі почала підніматись вгору на перевал, тому щоб не ризикувати, на першій же грутовій дорозі поїхали вниз до річки, але одразу знайшли доволі приємне місце у лісі і зупинились на ньому.

comments powered by Disqus

Author: LW

Date: 2015-09-06

Country: Georgia Turkey

Location: Grater Caucasus mountains Lesser Caucasus mountains

Category: Велопоходы

participants