1. Вступ
  2. Головний Кавказький хребет
  3. Малий Кавказ
  4. Понтійські гори Туреччини
  5. Висновки
  6. Загальні характеристики походу та технічний звіт

Понтійські гори Туреччини

День 16. 21.09.2015. м. Вале – м. Posof – c. Aşıkzulali

Кілометраж: 56 км
Набір висоти: 1855 м
Час у русі: 5 год. 41 хв.

Зранку швидко доїзджаємо до КПП «Вале-Пософ», зовсім без черг проходимо кордон та опиняємось у Туреччині. Дорога зовсім вільна, їдеться легко. Гірські пейзажі суттєво відрізняються від грузинських: немає ярко виражених одиноких хребтів, скоріше якесь нагір’я з вершинками, багато поодиноких дерев, добре облаштованих джерел. Проїзджаємо кілька сел та трохи не пропускаємо поворот до центру містечка Пософ.

Хоча Пософ дуже маленьке містечко, але все одно шарм турецького міста присутній – центральна вулиця з безліччю маленьких магазинчиків, ринок. Трохи попитавши місцевих, де можна обміняти валюту, таки знаходимо банк та міняємо трохи грошей. Піднявшись трасою до розвилки на Aşıkzulali, повертаємо та зупиняємось на обід на приємній галявині.

Трохи зупинившись на розвилці в селі Aşıkzulali, нас одразу запрошує гостинний власник невеличкої чайхани до себе в гості попити чаю та порозмовляти. За допомогою руської та англійської мови розповідаємо йому звідки їдемо, маршрут, скільки днів збираємось подорожувати та через необхідність під’їхати поближче до перевалу доводиться прощатися. За селом Kolköy повертаємо на кам’янисту дорогу, що слідує до перевалу Arsiyan. Ухил дороги доволі великий, тому практично усюди доводиться йти пішки. У невеличкому літньому хуторі набираємо воду в джерелі та підшуковуємо гарне місце для ночівлі, десь через 2-3 кілометри зупиняємось на ночівлю.

День 17. 22.09.2015. пер. Arsiyan (н/к, 2588) – оз. Balik – оз. Şavşat Karagöl

Кілометраж: 38 км
Набір висоти: 780 м
Час у русі: 4 год. 52 хв.

Світанок був просто чудовим, сонце пофарбувало маленькі хмари у жовто-червоний колір та осяяло навколишні долини та вершини гір. Взагалі в цей день планувалось днювання, але через те що трохи затримались вчора в декількох місцях, проїхати перевал не встигли. Сьогодні вирішили трохи наздогнати графік та зупинитись на ночівлю на озері Balik.

Під перевал під’їхали доволі швидко, але дорога скінчилась в предперевальній долині. На перевал довелось йти пішки по зовсім занедбаній зарослій травою дорозі чи кінній стежці, адже для дороги було надто вузько. Перевал Arsiyan доволі мальовничий з гарними скелями з південного боку та долиною озер на заході. Зарослою кам’янистою стежкою спускаємось вздовж декількох гарних озер, біля останнього починається накатана кам’яниста дорога, місцями крупнокам’яниста. Спуск завершуємо біля якоїсь маленької прикордонної військової частини та різко повертаємо на південь на більш гарну кам’янисту дорогу, котра об’їзджає гірський масив Арсіян з заходу.

Проїзджаємо декілька літніх хуторків та біля одного невеличкого села повертаємо до озера Balik. Два попередніх дуже гарних озера пропускаємо, бажаючи поставити намета та сходити на них радіально пішки. Але як виявилось на озері Balik розташовано невеличкий ресторан та збудовано зону відпочинку. В ресторані домовляємось за обід, ледве вияснивши усі деталі на англійській мові, адже персонал практично зовсім не розуміє англійської – їм навіть доводилось телефонувати знайомому, щоб він переклав, що ми хочемо.

Озеро доволі гарне з приємною зоною відпочинку, джерелом. В обід почали потроху насувати хмари, тому йти в радіалку несхотілося – все одно при повній відсутності сонця гарні фотки не вийшли би. В обід на озеро почали з’їзджатися відпочиваючі й стало надто людяно. Коли після обіда ми ще дізналися, що за ночівлю в наметі вони хочуть по 10 лір з особи (80 грн.) бажання ночувати на озері зовсім випарувалося й ми вирішили поїхати далі по маршруту.

Хмари зібралися над нашим гірським масивом, а навкруги була змінна хмарність. Місця дуже гарні: осінні краєвиди підсвічені вечірнім м’яким сонечком, скелі, хребти. Непомітно проїхавши ще кілометрів двадцять зупинились на ночівлю.

День 18. 23.09.2015. с. Karaköy – м. Şavşat – c. Ziyaret – г. Kilise

Кілометраж: 54 км
Набір висоти: 2023 м
Час у русі: 6 год. 02 хв.

Ранок був доволі теплим, не дивлячись на те що стояли в ущелині річки. Трохи спустившись вниз, знову почали підніматись вздовж Арсіянського хребта, щоб виїхати на дорогу на Шавшат. Дорога йде крізь невеличкі затишні села, на луках пасуться табуни коней, місцями трапляються чудові старі ліси з величезними соснами. Подекуди доводиться йти пішки через величезну крутизну турецьких доріг. В деяких місцях відкриваються чудові панорами на ближні хребти та на весь Качкар. Неспішно доїхавши до траси, швидко рушили вниз до м. Шавшат.

Шавшат хоч і невеличке містечко, але доволі гамірне в центрі, як і більшість турецьких міст. Зробили закупівлю необхідних продуктів, адже надалі крупних міст за основним маршрутом не передбачалось та рушили далі. Через черговий прокол Руслана зупинились на обід перед початком наступного підйому.

На початку підйому до гори Kilise відкривається чудова панорама на Шавшат. Трохи набравши висоти доводиться її знову скидати та спускатись в ущелину річки: що поробиш, Туреччина - вона така)) На щастя, більшу частину підйому їхали по бетонці, по якій крутилось доволі легко. Невеличкі скелі на вершинах гір чимось нагадували печерні міста Криму. Піднявшись на перевал знову доводиться спускатись до селища Oltuca, де нас пригостили дуже смачними домашніми лепешками. І вже звідти піднімаємось до гори Kilise, під якою зупиняємось на ночівлю та проводжаємо чудовий захід сонця.

День 19. 24.09.2015. c. Çakıllar – c. Alabalik – Lekoban Yaylasi

Кілометраж: 54 км
Набір висоти: 2117 м
Час у русі: 7 год. 07 хв.

Зранку сонце осяяло майже безмежні простори гірського плато, на якому ми зупинились. Десь вдалині звучав призив мулли до молитви. Проїхали трохи по височині та почали протяжний спуск до ущелини річки Меряжхеян. В деяких місцях доводилось важко спускатись на передачі 1-1, мабуть місцями то був не зовсім спуск)) Подекуди їхали обережно через гравійну дорогу встилену щебнем. До ущелини з’їзджаємо по чисельним серпантинам та випадково знаходимо дикий виноград, доводиться зробити технічну зупинку, недокотивши якийсь кілометр до виїзду на асфальт.

Не встигши насолодитись асфальтом повертаємо у наступну ущелину та починаємо підйом до наступного складного перевалу Indaczvinda. Дорога швидко набирає висоту над мальовничою ущелиною, річка шумить десь далеко внизу, а над нами височіють скелі. Десь кілометрів через 8-9 від початку підйому, ущелина стає трохи просторнішою та менш складною і дорога наближується до річки. Звідти починаються протяжні села вздовж дороги. Фактично знайти незайняте нічим місце для ночівлі чи відпочинку доволі складно, навіть для зупинки на обід довелось проїхати кілька кілометрів, зупинившись у трьох метрах від дороги. Їдеться в цілому добре, але передачі вищі за 1-1 використовувати майже не доводиться через постійний доволі крутий підйом, подекуди навіть йдемо пішки. У другій половині ущелини, крутизна підйому зростає, дорога стає більш кам’янистою з розсипленим щебнем, доводиться частіше йти пішки.

Десь на одному з поворотів лякаємо своєю раптовою появою невеликого ведмедя, що йшов по дорозі, й самі з переляку застигаємо на місці. Бідолага спочатку стрімко збіг до річки, потім зрозумів що сховатись там ніде, знову перебіг дорогу та побіг догори, через деякий час його пробирання затихло. Ми постояли 2-3 хвилини та голосно розмовляючи пішли далі, як тільки порівнялись з його місцезнаходженням почули як він подерся ще вище, мабуть через доволі крутий підйом йому не дуже хотілося високо видератись і він зачаївся. Потім всю дорогу в лісі намагались голосніше розмовляти, адже ведмедів в цих місцях схоже доволі багато.

На черговій розвилці звертаємо на Lekoban Yaylasi й до місця ночівлі залишається приблизно сім кілометрів. Десь через два кілометри закінчується зона лісу й ми виринаємо на простору безлісу ділянку. Чисельні будиночки села Lekoban Yaylasi виявляються безлюдними, вочевидь використовуються лише влітку, коли випасають худобу. У облаштованому джерелі набираємо воду та в кілометрі за селом зупиняємось на ночівлю.

День 20. 25.09.2015. пер. Indaczvinda (2505) – с. Camili – пер. Macahel (1813) – с. Aralik

Кілометраж: 70 км
Набір висоти: 1697 м
Час у русі: 6 год 55 хв.

Зранку було доволі прохолодно. Сонце осяяло численні маленькі хмаринки, утворюючи казкову картинку. Після гарного відпочинку та з новими силами на цей останній складний перевал заїхали дуже швидко, оскільки ночували десь в кілометрі від нього . З перевалу Indaczvinda (2505) можна з’їздити радіально на красиве гірське озеро, але бажання ніякого не було, тому ми трохи помилувавшись краєвидами, вирішили одразу спускатись вниз. Місцями спуск доволі технічний через те, що гравійка сильно устелена щебнем, який при гальмуванні їде під колесами. Спускались доволі довго, час наближався до обіду і ми запитали в місцевих жителів, що проїзджали повз нас на автомобілі, де можна знайти магазин чи просто купити хліб. Привітні місцеві жителі, сказали що магазина в найближчих селах немає та пригостили нас ласощами та яблуками.

Пообідавши поблизу села Camili, почали підйом на асфальтний перевал Macahel (а/м, 1813). Через крутизну підйому навіть на нього місцями доводилось йти пішки – касети з зірками 12-36 на найнері з баулом все-таки не дуже вистачає. Практично без зупинки на перевалі почали спускатись вниз. Трохи недоїзджаючи місця ночівлі зупинились в кафешці, де посмакували смаженою форелью. Через брак гарних місць ночівлі, довелось поставити намета одразу біля села обабіч дороги, але в Туреччині це доволі нормально та безпечно.

День 21. 26.09.2015. р. Çoruh – с. Güreşen – м. Borçka – пер. Cankurtaran (690) – м. Hopa – с. Сарпі – с. Гоніо

Кілометраж: 115 км
Набір висоти: 1156 м
Час у русі: 6 год. 57 хв.

Швидко спустившись до річки Чорух, вірніше водосховища на р. Чорух, поїхали вздовж нього на північ до селища Карсі. Як виявилось міст та й стара мечеть у селищі Карсі затоплені, а новий міст побудовано аж біля с. Муратли, що поблизу кордону з Грузією. Доводиться ще декілька кілометрів проїхати на північ. Об’їхавши водосховище, починаємо підйом на перевал Джурфіка, що є останнім в поході. З боку перевалу одна за іншою снують вантажівки доверху наповнені листям чаю з надписами на бортах Çaykur (відомого турецького виробника чаю).

Фактично група майже заїхала на пер. Джурфіка, але в с. Güreşen до двох учасників групи підійшов турок з придорожнього навісу і почав щось незрозуміле казати на турецькій, промовляючи «problem» і вказувати щоб їхали вниз. Оскільки головних дороги в цьому селі дві, жодних проблем не видно (забороняючих знаків, шлагбаумів, тощо), то одразу було вирішено не сперечатись та об’їхати паралельною дорогою по іншому березі річки через центр села. Десь через 1,5 км цей же турок наздоганяє на своїй автівці і вже внаглу підрізає пару учасників групи повернувши автівкою прямо під колеса, почувши позаду крики і довелось повернутись до них. Спроби пояснити йому що ми хочемо цією дорогою проїхати на с. Kemalpaşa –м. Батумі ні до чого не призводили, особливо тому що турецької ми не знали, а англійської він не знав: єдине що було зрозуміло, що він забороняє їхати в гору через перевал, говорячи про проблеми, вказуючи на плечі, що в нього погони, хоча посвідчення так і не пред’явив.

Подивившись ретельно на карту, ми вирішили не шукати собі пригод і таки об’їхати цей перевал дорогою через м. Borçka – пер. Cankurtaran (а/м, 690) – м. Hopa – с. Kemalpaşa – с. Сарпі – м. Батумі, тим паче що в принципі за день ми скоріш за все встигали до пляжу біля Батумі, оскільки нашвидкоруч розрахований кілометраж складав десь близько 80 км. На пошуки жандармерії та спроби пояснити ситуацію в принципі пішло би суттєво більше часу. На спуску вниз ми детальніше подивились на місце першої зупинки, трохи подалі придорожнього навісу стояв маленький будиночок Çaykur (великий турецький виробник чаю), судячи з усього цей турок скоріш за все був охоронцем, крім того по дорозі постійно їздили грузові автомобілі наповнені листям чаю. Мабуть дорога через перевал проходить через чайні плантації і зараз якраз термін збору врожаю, тому нас і розвернули назад.

Злі повертаємо назад та проїзжаємо всю дорогу у зворотньому напрямку (на місці, де ми спустились до Чоруха було десь 48 км на велокомп’ютері, загалом завдяки цьому інциденту довелось намотати зайвих 50-60 кілометрів) і їдемо у місто Borçka. Прискорено піднімаємось на перевал Cankurtaran та спускаємось у місто Hopa, звідки швидко по трасі доїзджаємо до КПП «Сарпі».

На турецькій частині прикордонного пункту «Сарпі» творилось щось божевільне, в кінці дня з’їхались всі автобуси, що прямували до Грузії. Пішохідний пункт пропуску був забитий вщент, оскільки пасажири автобусів проходять через пішохідний пункт пропуску. Причому черги фактично немає, всі намагаються якось пролізти вперед. Хвилин десять цей цирк ми ще терпіли, але потім розізлились і почали й самі ломитись будь-яким чином, проворно орудуючи колесами та баулом на плечах, відтісняючи намагаючихся протиснутись вперед нас: звичайно це не по людські, але напросилися)) Нам також стояти до вечора на КПП, а потім їхати в темряві не було ніякого бажання. На грузинському боці навпаки в кожне віконечко стоїть по декілька осіб. Десь за годину, може трохи більше, всю тяганину на кордоні такі проходимо.

Одразу за КПП набираємо воду у джерелі, купляємо в магазині деякі продукти та хачапурі та їдемо на пляж в с. Гоніо (зараз фактично Батумі), де й зупиняємось на ночівлю.

День 22. 27.09.2015. с. Гоніо - м. Батумі - з.ст. Махінджаурі

Кілометраж: 25 км
Набір висоти: 109 м
Час у русі: 1 год. 42 хв.

Вранці неспішно прокидаємось, купаємось в морі, перемо одежу. Десь в районі обіду виїзджаємо до Батумі, де обідаємо у хінкальні. Трохи покатавшись по Батумі, купляємо сувеніри додому та заїзджаємо на залізничний вокзал з надією купити квитки на наступний день на вечірній потяг, але через брак квитків нам рекомендують їхати ранішньої електричкою з Махінджаурі. У Махінджаурі зупиняємось на ночівлю на пляжі, поблизу Ботанічного саду. Відмічаємо закінчення походу вином та різними грузинськими та турецькими делікатесами.

День 23. 28.09.2015 (відліт). м. Кутаїсі - а/п Копітнарі - р. Губісцхалі 

Кілометраж: 29,43 км

Зранку сідаємо на майже порожню комфортну електричку та доїзджаємо нею до Кутаїсі. Трохи покатавшись по місту, заїхали та пообідали в кафешці. Докупили деяких речей на ринку та обміняли залишки валюти на долари. По трасі проїхали за аеропорт до річки Губісцхалі та зупинились відпочивати та чекати вечора. Десь о десятій вечора поїхали до аеропорту. Охорона аеропорту до будівлі не пустила, наче не можна, в них такі інструкції. Довелось упаковувати велосипеди вночі під будівлею аеропорта. Трохи згодом ми зрозуміли, чому вони так вчинили: з другої години ночі до шостої ранку відлітали десь сім бортів (Будапешт, Варшава, Відень, Київ, Мінськ, Москва, Стамбул) і пасажирів було як у нас в метро у годину пік, не протовпитись. О 6-40 ранку наступного дня відлітаємо додому.

comments powered by Disqus

Author: LW

Date: 2015-09-06

Country: Georgia Turkey

Location: Grater Caucasus mountains Lesser Caucasus mountains

Category: Велопоходы

participants